Хоча в Україні збережена безперервність послуг у профілактиці й лікуванні ВІЛ та у догляді за людьми з ВІЛ, країна починає зазнавати труднощів у наданні деяких послуг і залежить від зовнішнього фінансування.

Ольга Гвоздецька, виконуюча обов'язки заступника генерального директора Центру громадського здоров'я МОЗ України, розповіла на 19-й Європейській конференції з ВІЛ/СНІДу (EACS 2023), яка минулого тижня відбулася у Варшаві (Польща), про ситуацію в Україні. Зокрема, вона повідомила: "Починаючи з 24 лютого 2021 року війна змінила все".

В Україні пошкоджено або зруйновано 414 лікарень, а 254 медичних працівники загинули або отримали серйозні тілесні ушкодження.

Стан надання ВІЛ-послуг на окупованих територіях невідомий. Число людей на підконтрольних українському уряду територіях, які отримують антиретровірусну терапію (АРТ), скоротилося з 130 тис. у 2021 році до 121 тис. цьогоріч. Число виявлених нових людей з діагнозом знизилося з 16 658 у 2021 році до 12 292 у 2022 році, а частка пізньої діагностики, що визначається як показник CD4 на рівні нижче 350, зросла з 56% до 65%.

Хоча частка людей з ВІЛ, які знають про свій статус, та частка тих, хто отримує терапію і мають невизначуване вірусне навантаження, зберігається, у той самий час, частка людей з ВІЛ, які отримують АРТ, знизилася з 83% минулого року до 77% цього року.

Україна також зазнала повного розвороту в забезпеченні фінансування системи охорони здоров'я, додала Гвоздецька. У 2021 році саме уряд вперше в Україні почав фінансувати послуги з профілактики, лікування ВІЛ та догляду за людьми з ВІЛ. У 2022 році ситуація кардинально змінилася на протилежну: 85% бюджету на боротьбу з ВІЛ довелося фінансувати Глобальному фонду та PEPFAR, а у 2023 році від уряду не надійшло жодного фінансування на боротьбу з ВІЛ.

Внутрішня міграція та переміщення людей вплинули на географію потреб у послугах: близько п'яти мільйонів людей переїхали з фронтових регіонів на Сході до відносно безпечних регіонів на Заході країни, і стільки ж людей знову виїхали за кордон.

Багато з тих громадян України, які проживають за кордоном, повертаються додому, щоб отримати доступ до терапії ВІЛ, але за останній рік кількість людей, які отримують допомогу за кордоном, збільшилася. Спочатку найбільшу кількість біженців з України прийняла Польща, але зараз багато хто з них рухається далі, і, за оцінками, 1,6 мільйона українських біженців у Польщі становлять 27% від загальноєвропейського числа. Утім, кількість українців, які отримують допомогу з ВІЛ у Польщі, зросла з 2500 у 2022 році до 3396 цього року. Багато хто з них раніше отримували допомогу в Україні.

Однак зараз у Польщі вперше діагностується дедалі більша кількість таких людей. Професор Мілош Парчевський, президент Польського наукового товариства з ВІЛ/СНІДу, розповів на конференції, що з 216 українських біженців, у яких діагностували ВІЛ у Польщі, у майже 70% була класифікована пізня діагностика, 40% з них мали СНІД-визначальну хворобу — і найчастіше це був туберкульоз.

Каботегравір (Vocabria) та рилпівірин (Rekambys) тривалої дії — це перша ін'єкційна терапія ВІЛ тривалої дії. Така терапія була схвалена в Європейському Союзі в 2020 році з метою лікування людей з пригніченим вірусним навантаженням. Когортні дослідження, представлені на конференції, показали його високу ефективність.

Дослідження, проведене в Нідерландах показало, що ін'єкційне лікування тривалої дії каботегравіром та рилпівірином не призводило до швидшої вірусної віддачі до понад 200 копій. Однак, з огляду на п'ять випадків вірусної віддачі, дослідники спостерігали розвиток високого рівня стійкості до одного або обох ін'єкційних агентів, що може серйозно обмежити майбутні варіанти лікування.

Когорта ATHENA — це національне дослідження, в рамках якого стежать майже за всіма, хто отримує допомогу з ВІЛ в Нідерландах. На конференції були представлені результати обстеження 619 учасників ATHENA, які перейшли на ін'єкційне лікування тривалої дії у період до вересня 2023 року.

Дані кожної особи, яка переходила на таку терапію, порівнювали з даними двох учасників когорти, які на неї не переходили, і це дозволило оцінити ризик лікарської невдачі. Не було знайдено достовірної різниці у частоті вірусологічної невдачі між людьми, які перейшли на ін'єкційне лікування (0,9%), та людьми з контрольної групи (1,8%).

Доктор Аннемарі Венсінг з Університетського медичного центру Утрехта повідомила про п'ять випадків вірусологічної невдачі. Вони трапилися у трьох чоловіків та двох жінок, одна з яких — трансгендерна. Усі вони отримували ін'єкційне лікування з зазначеними двомісячними інтервалами.

Найшвидша вірусна віддача відбулася через три місяці після переходу. Чоловік, у якого не було рекомендованого одномісячного перорального введення, коли ін'єкційний каботегравір та рилпівірин були вперше схвалені в Європі, мав віддачу вірусного навантаження до 830 000. У нього була виявлена резистентність до рилпівірину.

У другому випадку вірусне навантаження в кінцевому підсумку відновилося до 610 000 після першого виявленого показника — 260. У цього пацієнта розвилася міжкласова резистентність до інгібіторів інтегрази та ННІЗТ.

У кожному випадку вірусної віддачі рівні принаймні одного препарату виявилися неоптимальними, хоча необхідно далі здійснити подальше дослідження взаємозв'язку між концентрацією препарату та неефективністю лікування.

Дослідники стверджують, що на відповідь на лікування можуть впливати деякі індивідуальні особливості, включаючи високий індекс маси тіла. Але в усіх випадках невдача терапії призводила до значної перехресної резистентності та втрати майбутніх варіантів лікування, а також до значного шоку для людей, які отримували лікування, та медичних працівників які ними займаються.

Про результати 264 осіб, які перейшли на ін'єкційне лікування повідомила Джессі Дюран Рамірес з Університету Цюріха (Швейцарія).

Перехід здійснили менш ніж 3% учасників швейцарського когортного дослідження ВІЛ, а опитування виявило високу задоволеність пероральним лікуванням та стурбованість тим, що двомісячний інтервал введення ін'єкцій призведе до втрати свободи дій. Дослідження показало, що у переході на ін'єкції було б зацікавлено більше людей, якби була доступна терапія з шестимісячним інтервалом між ін'єкціями.

Восьмеро з 264 осіб, які перейшли на ін'єкційне лікування, припинили його. Двоє мали побічні реакції на препарат, один з яких мав низьку концентрацію рилпівірину в крові; ще четверо припинили цю терапію з причин, не пов'язаних з лікуванням, а одна особа припинила його внаслідок вірусологічної невдачі.

Дослідження, здійснене в Брайтоні (Велика Британія), також показало, що після обговорення наслідків переходу з лікарем не всі люди, для яких підходить ін'єкційне лікування тривалої дії, хочуть перейти на нього з перорального лікування. З-поміж 160 осіб, проаналізованих на відповідність критеріям такого переходу, 52 не відповідали критеріям (переважно внаслідок резистентності, віремії або взаємодії з іншими лікарськими засобами), 57 відмовилися від переходу на ін'єкційне лікування тривалої дії та 33 розпочали ін'єкційне лікування тривалої дії, і всі вони мають вірусну супресію.

На плакаті, представленому на конференції, було показано, що більшість жінок, які користувалися PrEP (регулярні ліки для профілактики ВІЛ) в одній паризькій клініці, були трансгендерами (60% від загальної кількості) та особами з Південної Америки (78% від загальної кількості). Як і в багатьох інших дослідженнях PrEP, цисгендерні жінки продовжували приймати PrEP більше кількох місяців рідше, ніж трансгендерні жінки.

У період з квітня 2017 року по квітень 2023 року 175 жінок пройшли оцінку, що розпочати прийом PrEP, і 161 жінка розпочала його. З-поміж них 97 були трансгендерами, а 64 — цисгендерами. Більшість (125) були родом з Південної Америки, 28 — з Франції або інших країн Європи та вісім — з африканських країн, розташованих на південь від Сахари.

Станом на квітень 2023 року 90 жінок припинили прийом PrEP. У багатофакторному аналізі було визначено, що імовірність того, що трансгендерні жінки припинять PrEP була на 64% менше ніж у цисгендерних жінок.

Половина цисгендерних жінок, які почали приймати PrEP, припинили прийом через п'ять місяців після початку, тоді як половина трансгендерних жінок припинила цей прийом через 20 місяців.

Професор Жан-Мішель Моліна, найвідоміший дослідник PrEP у Франції, заявив на конференції, що число геїв та бісексуальних чоловіків у Франції, які наражаються на ризик інфікування ВІЛ, достатній для того, щоб вживати PrEP, становить близько 142 тис. Наразі PrEP приймають 42 тис. чоловіків – 29,5% з тих, хто його потребує.

Однак ця цифра затьмарює відсоток людей з інших ключових груп населення, що підпадають під цей ризик, як-от трансгендерні жінки та люди, які вживають ін'єкційні наркотики. Моліна повідомив, що з-поміж інших груп менше 1% людей з ризиком інфікування ВІЛ приймають PrEP.

Були визначено, що будигалімаб — моноклональне антитіло, яке блокує рецептор PD-1 на імунних клітинах — забезпечує затримку вірусної віддачі ВІЛ або ж стійке низьке вірусне навантаження у більшості людей, які перервали антиретровірусну терапію (АРТ); про це свідчить невелике пілотне дослідження, результати якого були представлені на конференції.

PD-1 є рецептором імунної контрольної точки у виснажених імунних клітин. Як правило, він пригнічує активність Т-клітин, перешкоджаючи імунній системі атакувати власні тканини організму. Деякі пухлини можуть захоплювати PD-1, чим вимикають імунну відповідь на злоякісні клітини. Аналогічним чином, люди з ВІЛ зазвичай мають підвищену експресію PD-1 та послаблену відповідь Т-клітин.

Інгібітори контрольних точок, які блокують PD-1, можуть відновлювати активність Т-клітин, а інгібітори PD-1 широко використовуються для імунотерапії раку. Професор Жан-П'єр Руті з Центру охорони здоров'я Університету Макгілла в Монреалі заявив на конференції, що теоретично інгібітори PD-1 також можуть потенційно повернути назад виснаження Т-клітин та відновити імунну функцію у людей, які живуть з ВІЛ, і вони також можуть діяти як агент зворотної латентності, тобто виштовхнути вірус із клітин.

Будигалімаб — це інгібітор PD-1, що проходить дослідження і вивчається на предмет досягнення контролю над ВІЛ без застосування АРТ; він також відомий як ремісія або функціональне лікування. Руті представив результати двох невеликих досліджень будигалімабу, проведених у США та Канаді.

У першому дослідженні оцінювали безпеку та фармакокінетику одноразової внутрішньовенної (в/в) інфузії (10 мг) або підшкірної ін'єкції (10-20 мг) будигалімабу у 32 осіб, які отримували супресивну АРТ, без переривання цієї терапії.

Друге дослідження включало в себе ретельно контрольоване переривання лікування. У дослідженні взяли участь 41 особа на АРТ з невизначуваним вірусним навантаженням. На першому етапі 20 учасників отримали дві дози 2 мг або 10 мг будигалімабу шляхом в/в інфузії з інтервалом у чотири тижні, у той час як п'ять осіб отримали плацебо. Вони залишалися на АРТ протягом чотирьох тижнів і повинні були припинити АРТ після отримання другої дози; двоє людей відмовилися від переривання АРТ.

На другому етапі 11 осіб отримали чотири дози 10 мг будигалімабу з інтервалом у два тижні, тоді як п'ять осіб отримали плацебо. Усі вони припинили АРТ під час прийому першої дози. Саме ця група була в центрі уваги аналізу ефективності в ході проведеного дослідження.

Учасники відновлювали прийом АРТ, якщо їхнє вірусне навантаження досягало 1000 або більше протягом чотирьох тижнів, кількість CD4 падала нижче 350 або знизилася більш ніж на 30% від початкового рівня, або ж у них виникли симптоми, пов'язані з ВІЛ, або ж вони завагітніли. Учасники або дослідники також мали право відновити АРТ в будь-який час.

В обох дослідженнях було виявлено, що будигалімаб, як правило, є безпечним та добре переноситься.

Медіана часу до відновлення вірусу становила 29 днів у групі, що приймала будигалімаб, проти 21 дня у групі, що приймала плацебо. Шестеро з дев'ятьох реципієнтів будигалімабу, які пройшли другий етап, вважалися реципієнтами з належною відповіддю. У цій групі пікове вірусне навантаження після відновлення становило близько 10 000 порівняно з 100 000 у групі, що приймала плацебо.

Двоє з одинадцяти учасників, які отримали чотири дози препарату, протягом півтора року підтримували вірусну супресію без АРТ.

Виходячи з цих результатів, дослідники роблять висновок, що необхідно продовжити подальші дослідження будигалімабу.

Ukrainian translation by 100% Life.